Психічна депривація
Психічна депривація - (англ. psychical (mental) deprivation) - психічний стан, коли суб’єкт не має змоги задовольняти свої основні психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу, що призводить до різних моральних і психологічних відхилень у поведінці та діяльності.
Розрізняють різні форми психічної депривації: сенсорну депривацію – знижену кількість чи обмежену змінність і модальність сенсорних стимулів; когнітивну депривацію – недостатню упорядкованість структури і змісту зовнішнього світу, яка не дає можливості розуміти, передбачати і регулювати те, що відбувається зовні; емоційну депривацію – недостатню можливість утворення інтимного емоційного ставлення до певної особи або розрив такого зв’язку, якщо він був утворений; соціальну депривацію – обмеженість можливостей для засвоєння автономної соціальної ролі. Здебільшого психічну депривацію розглядають у контексті факторів, які негативно позначаються на психічному розвитку і соматичному здоров’ї дітей.
Встановлено негативний вплив на розвиток дитини ранньої ізоляції від контактів з матір’ю – материнська депривація. Відсутність емоційних контактів з матір’ю чи іншим дорослим, який повноцінно виконує функцію матері, уже у двомісячної дитини призводить до серйозних розладів у її розвитку: не виникає аґукання, комплекс пожвавлення на появу дорослого, дитина залишається апатичною і легко піддається різним соматичним захворюванням. Таке явище часто спостерігається під час вимушеного перебування дитини у лікарні без матері і здобуло назву госпіталізму. Згубними також є переривання емоційних контактів дитини: кілька разів перервані контакти та налагодження їх з іншою дорослою людиною призводять до того, що дитина стає нездатною до повноцінного емоційного спілкування і втрачає в інтелектуальному розвитку. Поєднання різних форм психічної депривації виявляється у вихованців інтернатних установ. Особливо згубною для психічного розвитку дитини є сенсорна й емоційна депривація в ранньому віці, яка спостерігається у дитбудинках, де кількість звернень до дитини у кілька разів менша, ніж у сім’ї, і відзначається не достатньою інтимністю й емоційною спрямованістю на її особистість. В результаті виникає порушення у розвитку адекватних взаємин з навколишніми людьми, що часто проявляється в нездатності до дружби, любові, в агресивності. Явище депривації ускладнюють також часті переходи дитини від одного державного закладу до іншого, що змушує дітей постійно адаптуватися до нових умов середовища. Адаптація часто затягується на місяці, у зв’язку з чим відбувається регрес досягнутого дитиною рівня психічного розвитку.
У міру дорослішання дитини неповноцінне спілкування з дорослими зумовлює зниження пізнавальної активності та затримку психічного розвитку. Звільнення дитини від тривалої депривації в ранньому віці приводить до помітної нормалізації її розвитку. Проте найменш зворотними є порушення розвитку мовлення, мислення і здатності до тривалих і міцних міжособистісних зв’язків.
Джерела
- Діти державної опіки: проблеми, розвиток, підтримка: навч. посіб. / Заг. ред. М. Й. Боришевського, Г. М. Бевз. Київ: Міленіум, 2005. 283 с.
- Ілляшенко Т. Д. Психічна депривація. Енциклопедія освіти. / гол. ред. В. Г. Кремень. 2-ге вид., допов. та перероб. Київ: Юрінком Інтер, 2021. С. 834.
- Лангмейер Й., Матейчек З. Психическая депривация в детском возрасте. Прага : Авиценум, 1984. 335 с.
Довідка
Психічна депривація (англ. - psychical (mental) deprivation) - психічний стан, коли суб’єкт не має змоги задовольняти свої основні психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу, що призводить до різних моральних і психологічних відхилень у поведінці та діяльності.
Автор
Оприлюднено: 27.11.2025
Останні зміни: 28.11.2025
Модератор: Євтушок І. А.
